Три фронти тиску на Путіна. Чи стане Трамп на бік України у 2026 році?

Чи стане президент Сполучених Штатів Дональд Трамп на бік України у 2026 році? Чи вичерпується запас міцності путінської Росії? На ці та інші питання відповідають: провідний науковий співробітник Інституту досліджень війни та миру при Колумбійському університеті Раджан Менон, економіст, у минулому радник урядів кількох країн Андерс Ослунд і соціолог, співробітник Ратґерського університету Сергій Єрофеєв.

Спроба досягнення мирної угоди між Росією та Україною стала найпомітнішою зовнішньополітичною ініціативою першого року другого президентського терміну Дональда Трампа. Кандидат у президенти Трамп, який обіцяв покінчити з війною в Європі в перший же день після приходу в Білий дім, дуже скоро виявив, що виконання цього завдання вимагатиме набагато більше зусиль, ніж він очікував.

Мабуть, єдиним результатом цих зусиль, що тривають уже майже рік, стала надія. Надія на те, що перемир’я можливе і мир досяжний. 2026 рік має відповісти на питання, чи ілюзорна ця надія. Провідний науковий співробітник Інституту досліджень війни та миру при Колумбійському університеті Раджан Менон вважає, що вона навряд чи здійсненна.

Раджан Менон: Хороша новина полягає в тому, що результати опитувань в Україні досить стабільні і показують, що люди готові до припинення вогню… Але вони хочуть миру, який вони вважають справедливим. Це означає, що нинішня вимога Росії про «евакуацію» України навіть із неокупованих частин Донецької області не спрацює. Питання в тому, чи чинитиме Трамп реальний тиск на Росію, щоб змусити Володимира Путіна відмовитися від цієї вимоги? Основну проблему, я думаю, становить Путін. Починаючи війну, він заявив претензії на весь Донбас. Тепер йому потрібно пояснити, як він може закінчити війну, не досягнувши того, що виглядатиме повною перемогою після мільйона жертв, понесених Росією після того, як її економіка опинилася в дуже глибокій ямі.

Друга проблема, якщо судити з його коментарів на підсумковій пресконференції, полягає в тому, що є підстави сумніватися, чи дійсно він має чітке уявлення про те, що саме відбувається на передовій. Наприклад, він постійно повторює, що російська армія просувається на всіх фронтах. Він, схоже, вірить тому, що йому говорять Герасимов і його заступник, наприклад, що українська армія в Куп’янську повністю оточена, і росіяни беруть Куп’янськ під повний контроль. Насправді сталося зворотне. Російські війська там оточені, і українці контролюють Куп’янськ. Тому, не знаючи, що можуть зробити росіяни і яка їхня концепція компромісів, чи готові вони до компромісів, прогнози робити неможливо. Зрозуміло лише, що і Володимир Зеленський, і Путін хочуть мати Дональда Трампа на своєму боці, усвідомлюючи ключову роль США як посередника. Питання в тому, як далеко вони готові зайти, щоб зберегти ці відносини зі США. Від цього залежатиме, відбудеться будь-яка угода чи ні.

– Але якщо ви праві, українці вірять, що зможуть утримати цю позицію, в той час як у Володимира Путіна може бути хибне уявлення про те, що відбувається на фронті і він наполягатиме на продовженні війни, що, з вашої точки зору, нас може очікувати в 2026 році?

– Якщо росіяни відкинуть ідею створення вільної економічної зони в Донецькій області та відведення військ із займаної ними території, тоді на нас чекає продовження війни. Але в такому разі перед російською армією поставлено дуже складне завдання – просування до міських поселень таких розмірів, які вона була досі не здатна захопити.

Один приклад. Після падіння Авдіївки в лютому 2024, практично за два роки, вони не захопили жодного порівняно великого міста. Протягом семи місяців йдуть розмови про взяття російською армією Покровська, але він так і не впав. Можливо, це станеться, але ціна для росіян буде дуже високою.

Проблема для Путіна очевидна: наявність більшої кількості людей, бронетехніки, на відміну від старих воєн, не є вирішальним фактором, тому що дрони змінили правила гри. Ви не можете просто зосередити величезні сили в спробі досягти вирішальної перемоги і намагатися прорватися крізь лінію оборони української армії, тому що вони будуть знищені. Тому, я думаю, найбільш імовірний варіант затяжної війни. У такому разі для досягнення мирної угоди президенту Трампу доведеться зробити щось дійсно радикальне, наприклад, чинити різкий тиск на росіян, але досі він не виявляв жодної готовності це зробити.

– За винятком запровадження санкцій проти компаній «Роснефть» і «Лукойл», які вже відчутно позначилися на валютних доходах Росії. Ознаки фінансових труднощів Кремля наявні. І ці санкції – перша, можна сказати, антикремлівська акція адміністрації Трампа.

– Ми повинні бути обережними і не змішувати дві речі. Тиск, із яким стикається російська економіка, і реакцію на це з боку Володимира Путіна. Я дуже сумніваюся, що цей тиск досягне точки, коли російській економіці загрожуватиме крах і Путін відчує, що в нього немає іншого вибору, окрім як здатися. Я думаю, ми ще дуже далекі від цієї точки. Цифри, про які говорять люди, свідчать про серйозні проблеми російської економіки, які наближаються до критичної точки, російська економіка, швидше за все, опиниться в рецесії або вже перебуває в стані спаду.

Але я думаю, неправильно думати про Путіна як про людину, яка просто подивиться на дані і скаже: «О, ситуація погана. Тепер мені потрібно піти на компроміс». Тому що він почав цю війну, вірно? Ніхто з членів еліти, наскільки нам відомо, не був за це. Це його війна. Він відповідальний за цю війну. Його спадщина пов’язана з цією війною. Звичайно, можна заперечити: «Це все ірраціональні емоційні речі. Зрештою, люди раціональні». Але я думаю, що для Путіна такі речі вкрай важливі. Тому я думаю, що він не стане погоджуватися на умови, які вважає неприйнятними, якщо він продовжує вірити, що російська армія дійсно здобуває перемогу.

– Пане Менон, якщо підбивати підсумок першого року другого президентського терміну Дональда Трампа, як би ви охарактеризували його зовнішню політику? Ми бачимо, що, з одного боку, президент Трамп виступає в ролі миротворця, яка явно важлива для нього, з іншого, він жорстко діє щодо Венесуели, він говорить про інтерес Сполучених Штатів до придбання Гренландії.

– Моя думка – зовнішня політика, її несподівані повороти залежать від того, що на умі в Дональда Трампа в той чи інший день, а це може сильно відрізнятися від того, що він думав напередодні. Коли розмова йде про зовнішню політику, то у Вашингтоні завжди існував певний процес її формування. Є президент, у нього є радники, бюрократія, він враховує думки членів свого кабінету, він вивчає розвідувальну інформацію.

Стиль Трампа зовсім інший. Це стиль, у якому головний лідер нерідко діє імпульсивно, нехтуючи прецедентами і традиціями. Взяти ідею анексії Гренландії як зовнішньополітичну ідею. Наскільки я пам’ятаю, це перший випадок, коли будь-який член НАТО претендував на територію іншого члена НАТО. Потім раптом виникає ідея зміни режиму у Венесуелі. Несподівано наносяться авіаудари по радикальних ісламських угрупованнях у Нігерії. Усе це дуже імпульсивні кроки, і проблема в тому, що, на відміну від попередніх адміністрацій, навіть на відміну від першого президентства Трампа в його адміністрації, судячи з усього, немає нікого, хто б став піддавати сумніву рішення президента, не кажучи вже про те, щоб їх оспорювати. Це означає, що все зводиться до особливостей характеру Трампа, які непередбачувані. І мені здається, що з віком він стає все менш і менш передбачуваним.

_________________________________

Економіст, у минулому радник урядів кількох країн Андерс Ослунд вважає, що миротворчі спроби Дональда Трампа ні до чого не приведуть, оскільки, з його точки зору, президент США не є нейтральним посередником, він прихильний до Росії.

Андерс Ослунд: Ні, я не думаю, що цей процес принесе користь.

Перший доказ – Росія набагато більше бомбить Україну після початку переговорного процесу.

Друге – США голосували з Росією в ООН проти резолюції, що засуджує Росію за агресію проти України, за яку проголосувало більше від половини світу.

Третє – Трамп практично кожного разу перед розмовою із Зеленським, по суті, просить інструкції Путіна, що робити. Об’єктивно кажучи, Трамп нічого не вимагає від Росії, дуже багато чого вимагає від України, нічого не даючи Україні. Це не союзник.

– Пане Ослунд, ви різко негативно оцінюєте миротворчі зусилля президента Трампа, з іншого боку, нічого альтернативного за чотири роки війни запропоновано не було, і, судячи з публічних заяв президента Зеленського, Київ близький до досягнення з Вашингтоном прийнятного для українців мирного плану.

– Я думаю, Зеленський просто робить, що йому треба робити. Він поводиться ввічливо з Трампом, тому що головна загроза для України – відкритий перехід Трампа на сторону Путіна.

– Якщо мирні зусилля Дональда Трампа не приведуть до успіху, то 2026 рік стане п’ятим роком масштабної війни. Судячи з реакції Володимира Путіна на мирні пропозиції, він продовжує вірити, що Росія з її значно більшими людськими та іншими резервами, ніж Україна, візьме гору в тривалому протистоянні. На ваш погляд, ця теза, яка, до речі, популярна серед американських прихильників Дональда Трампа, збереже свою актуальність у новому році?

– Ні, я так не думаю. Ми бачимо, що підтримка війни в Росії дуже сильно знижується. «Левада-центр» представив опитування, де виявляється, що тільки 25% росіян хоче продовження війни і дві третини проти цього. Я думаю, що це дуже важливо, тому що Кремль дуже стежить за опитуваннями, опитуваннями там займаються кілька служб. Ми можемо бачити навіть за публікаціями в російській офіційній пресі, що росіяни не люблять війну. Звичайно, вони хочуть перемоги, але не люблять війну.

Росія втратила мільйон солдатів і, принаймні, 200 000 солдатів загинули. За всю війну в Афганістані протягом десятиліття Радянський Союз, який у два рази більший, ніж Росія, втратив 15 000 солдатів загиблими. Що це величезна катастрофа, в яку Путін кинув Росію. З якою метою? Щоб тільки залишитися при владі. Я думаю, дуже багато хто в Росії це розуміє.

– Останнім часом з’являється чимало інформації про нафтові доходи Росії, які різко знизилися, про те, що в новому році може вичерпатися фонд національного добробуту, з якого Кремль черпав кошти для компенсації витрат на війну. Як це може позначитися на здатності Москви продовжувати війну? Будуть у неї гроші на війну?

– Будуть, але на низькому рівні. Що дуже цікаво з бюджетом на 2026 рік – те, що Росія зараз не підвищує військові витрати, вони становлять 8% ВНП. Можна сказати, що буде у 2026 році, війна на виснаження. І тоді росіяни будуть запитувати: «А що відбувається?»

Моя улюблена паралель – це Німеччина. Кінець Першої світової війни. Як вона скінчилася? Переворот у Берліні. Я думаю, що єдиний, природний кінець цієї війни – це переворот у Москві. І ми з вами, звичайно, не будемо знати про те, коли і як це станеться. Але дуже цікаво, що дуже лояльний співробітник і товариш Путіна Дмитро Козак пішов і не хоче далі займатися путінською війною в Україні. Так що, я думаю, що Путін скінчиться.

– З початку війни, Андерсе, було зроблено чимало подібних прогнозів.

– Це може довго тривати. Погана система може дуже довго прожити, як ми бачили в Зімбабве, у Північній Кореї та Кубі. Але війна наблизить кінець, як це було в Німеччині в 1918 році.

– Але в Німеччині у 1918 році хліб видавався за картками.

– Зараз інфляція 7% у Росії. Але коли Центральний банк Росії робить опитування, з’ясовується, що народ вважає, що інфляція у два рази вища. Зрозуміло, що росіяни страждають. Інший аспект, ймовірно, зараз у Росії залишається 30 мільярдів доларів у ліквідних резервах. Вони закінчаться цього року.

Росія не може отримати гроші ні від кого. Навіть Китай не дає Росії кредитів. Через це уряд змушений підвищити податок на додану вартість з 20 до 22%. Але це тільки дає пів відсотка ВНП додаткових витрат, за розрахунками міністерства фінансів. Тобто російська економіка перебуває в стагфляції. Інфляція понад 10%, зростання ніякого. Я думаю, що буде більше невдоволення війною, я не очікую економічного краху, я очікую політичного краху, коли люди усвідомлять, що путінська політика – катастрофа для Росії. Неможливо передбачити, коли це трапиться, але все ж Росія – це не Північна Корея. Я не очікую, що ці зміни будуть знизу. Коли дещо трапляється в Росії, у Кремлі, це зазвичай на вищому рівні. Ми зараз дуже мало знаємо про еліту, але ми можемо читати російські газети, використовувати офіційну інформацію, щоб розуміти в цілому настрій у країні.

_________________________________

Миротворчі зусилля Дональда Трампа ні до чого не приведуть, якщо він не вдасться до ефективних інструментів тиску на Володимира Путіна. У цьому переконаний співробітник Ратґерського університету Сергій Єрофеєв. У свою чергу, вважає він, обставини можуть змусити Трампа скористатися цими інструментами в новому році.

– Сергію, якщо відволіктися від численних внутрішньоамериканських ініціатив Дональда Трампа і його митної війни з союзниками і суперниками США, то, мабуть, головною зовнішньополітичною ініціативою президента була його спроба посередництва між Росією та Україною. Оцінки результатів цієї ініціативи різняться, наприклад, Андерс Ослунд вважає її, за великим рахунком, контрпродуктивною, але багато хто говорить, що, принаймні, президент Трамп змусив серйозно заговорити про мир і Москву, і Київ. Ваша думка?

Сергій Єрофеєв: Я готовий погодитися з тим, що Трамп дійсно більш рішуче, ніж Байден, повів розмову про встановлення миру або принаймні припинення вогню. Це дійсно плюс, і з самого початку слід було очікувати, що Трамп, незважаючи на те, що може бути налаштований більш позитивно до Путіна, разом з тим у силу свого характеру захоче зрушити справу з мертвої точки. Українці зробили на це певний розрахунок, і американці та українці з того часу просунулися значно вперед. І про це говорить план Зеленського з 20 пунктів, де Україна йде на серйозні поступки, тому що Україна вже дозріла до усвідомлення того, що люди важливіші за території. І все одно території ще залишаються каменем спотикання. Але, принаймні, Україна готова зупинитися там, де зараз стоять війська. Це відображає деякі зусилля Трампа, безумовно, але треба сказати, що Зеленський і його адміністрація, так само як і європейці, за останні місяці непогано навчилися потакати Трампу, не обов’язково у всьому з ним погоджуючись, але знаючи, що він любить, коли його хвалять, він любить, коли з ним погоджуються.

– Ключове питання в тому, чи може ця тактика принести результат, на який вони сподіваються? Грубо кажучи, перетягнути президента Трампа на свою сторону і переконати його чинити тиск на Кремль.

– Я думаю, шансів у Трампа на успіх у миротворчій ініціативі немає. І немає у нього шансів не те що на встановлення миру, а й на припинення вогню більш-менш стійке. Не через українців, а тому, що у нас є такий фактор, як Путін.

Путін затіяв війну виключно для того, щоб залишатися при владі, і припинення воєнних дій для Путіна означає серйозну возгонку ризиків на своєму домашньому фронті. Він буде цього уникати до останнього моменту. Поки він може показувати своєму ближньому оточенню і через свою пропаганду говорити російському народу, що він просувається в Україні, він не піде ні на які поступки. Путіна можна тільки примусити силою до того, щоб встановити хоч якусь подобу миру або просто припинення вогню. До цього Трамп не готовий. Але навіть якщо Трамп буде до цього готовий, Путін на це не піде до найостаннішого моменту. Щоб домогтися цього від Путіна, Трамп разом з Європою і з Україною повинен буде зробити дуже значущі зусилля з примусу Путіна до миру.

– Ну а які дії Вашингтону, на вашу думку, в даній ситуації можуть змусити Путіна піти на мир? Розмови про постачання «Томагавків» Києву давно вщухли, погрози застосування санкцій щодо Москви давно не звучали з вуст президента Трампа в останні місяці, щоправда, сенатор Ліндсі Грем у листопаді говорив, що американські законодавці готові дати хід законопроєкту про вторинні санкції проти торговельних партнерів Росії.

– Перш ніж змусити Путіна подивитися на ситуацію по-іншому, потрібно змусити Трампа подивитися на ситуацію по-іншому. Для того, щоб він краще зрозумів, з ким він має справу і як потрібно діяти, на Трампа необхідно чинити тиск. І ми повинні відзначити, що цей тиск чиниться. Не всі це визнають, не всі це помічають, але навіть саме існування значущої групи сенаторів і ініціативи Грема щодо подальшого тиску на Росію – це разом з тим і тиск на Трампа. Він може робити вигляд, що він не піддається ніякому тиску, але тут він принципово відрізняється від Путіна.

І я не здивуюся, якщо в один прекрасний момент ті ж самі «Томагавки» будуть передані Україні. Такі дії абсолютно необхідні для того, щоб посилити цей потрійний тиск із трьох фронтів на Путіна. Перший фронт – це, звичайно, український фронт. Для цього Україні потрібно більше зброї, більше допомоги. Другий фронт – це тиск вільного світу, дипломатичний, санкційний тиск.

Дуже показово, що Путін різко відреагував на поведінку ПАРЄ, Парламентської асамблеї Ради Європи, коли вона нарешті після кількох років дозріла до того, щоб замістити колишнє путінське представництво у своєму органі представництвом вільної Росії. Путін тут же оголосив усіх цих людей терористами, що прагнуть насильницьки захопити владу. Це очевидним чином свідчить про його нервозність. Якщо щось подібне буде спільними американськими і європейськими зусиллями пропонуватися і далі просуватися, то Путін буде нервувати ще більше. А третій момент, звичайно, це підтримка російського громадянського суспільства. Наші дані соціологічні показують, що цей фронт протидії Путіну теж існує.

– Ви вважаєте, що Україна здатна, так би мовити, перетягнути Дональда Трампа на свою сторону, незважаючи на його очевидні симпатії до Володимира Путіна і переконаність, що він з ним може домовитися, про що говорять багато людей з оточення Трампа?

– Коли ми порівнюємо Путіна і Трампа, то ми повинні все-таки розуміти, що Путін ризикує дуже і дуже багато чим. Це диктатор, який переповнений страхом більше, ніж будь-який інший диктатор у сучасному світі. Тут на кону життя Путіна.

У Трампа зовсім інша ситуація. Тому для Трампа ймовірність зміни настрою набагато вища, ніж для Путіна. Не треба вважати його абсолютно ірраціональною людиною. Він цілком піддається тиску. Якщо американська публіка, американські законодавці, американські медіа будуть чинити постійний тиск, Трамп піддасться.

– Ваші прогнози: як може виглядати зовнішня політика президента Трампа в 2026 році, якщо візьметеся передбачити дії непередбачуваного президента? Чого ви чекаєте від Володимира Путіна?

– Ми можемо багато спекулювати про те, що відбуватиметься у 2026 році. Можуть тривати мрії про кремлівський переворот. Вони можуть стати реальністю в будь-який момент. Ми ніколи не можемо передбачити, коли хтось у Росії скаже: «Все, досить». Збере певну кількість значущих людей заради рішучих дій. Ми цього не знаємо. На даний момент, звичайно, ми бачимо, що система путінська стабільна, що всі, хто зважує свої ризики, вважають за краще зберігати його як гаранта свого благополуччя. Але знову ж таки, якщо 2026 рік принесе новий тиск, причому, як я вже сказав, з боку трьох фронтів, то хто знає, як ситуація повернеться.