Український робітник з Волині Андрій Силюк отримав важкі травми під час роботи на будівництві в порту Антверпена. Чоловік потрапив під вантажівку і втратив ногу. Після кількох місяців лікування в бельгійській лікарні він опинився в правовому та соціальному вакуумі: бездомний, без протеза та з невизначеним майбутнім.
Своєю історією він поділився з проектом Радіо Свободаяк справи“.
Інцидент стався 23 квітня 2025 року на будівельному майданчику на території Європейський термінал порту Антверпен.
Андрій працював там слюсарем і перед початком роботи пройшов тестування з техніки безпеки на робочому місці.
«Я не встиг витягнути ногу»
«Пам’ятаю тільки, як я вже лежав під машиною – десь на грудях»– згадує 35-річний Андрій Силюкколи його збила вантажівка.
“Ми збиралися взутися… А їхала машина. Вона їхала вперед, потім повертала назад. В останній момент я побачив, що вона на мене наїжджає. Мені вдалося відштовхнутися з-під машини, але я не встиг витягнути ногу”.
Пам’ятаю тільки, як я вже лежав під машиною – десь по груди
Після аварії Андрій вісім місяців провів у лікарні. Спочатку він три тижні перебував у комі, переніс операцію з пересадки шкіри, чотири місяці лікарі намагалися врятувати йому ногу, а врешті її довелося ампутувати.
«Я вдячний лікарям і медперсоналу, вони зробили все, що могли».
Але коли лікування в лікарні закінчилося і чоловіка виписали, він опинився на вулиці.
«Я була в притулку два дні, на третій день Ніна відповіла, що може тут жити».
Українська біженка Ніна з Маріуполя, яка побачила оголошення в соцмережах, дозволила чоловікові деякий час пожити з собою. Також писали про ситуацію в Бельгійські ЗМІЯкщо комусь було цікаво, я давав йому візок.
Чоловік змушений був звернутися до волонтерів, оскільки хоч і працював легально, але його роботодавцем була польська підрядна компанія. До цього Андрій тривалий час працював у Польщі, тому мав польські документи для роботи та проживання, а в Бельгії перебував у відрядженні.
Таким чином, чоловік опинився на перетині правових систем двох країн із низкою складних питань. Рахунки за госпіталізацію в Бельгії в основному покривалися страховою компанією водіїв вантажівок і частково польським роботодавцем.
“Я не знаю, що робити”
Але коли дійшло до протезування та реабілітації, почалися проблеми. Бельгійські лікарі були готові виготовити протез, але лише за умови, що витрати покриє польська система соціального страхування.
Польська система покриває витрати тільки на території Польщі, і для тих, хто має дійсні документи, а в Андрія вони були видані по роботі і термін їх дії практично збігся.
“Бельгійський юрист сказав, що нам потрібно їхати до Польщі і там все вирішувати. Але куди йти? Мій термін закінчується 16 січня. вид на проживання в Польщі і виплати припиняються. Ніби моя нога відросте після цього».– каже Андрій.
Це поганий приклад труднощів роботи в Бельгії з польським соціальним забезпеченням.
Андрій не може отримати тимчасовий захист і, відповідно, соціальну допомогу та лікування, як більшість українців, які приїхали до Бельгії після повномасштабного вторгнення, оскільки він уже мав робочі документи в Польщі.
«Це поганий приклад труднощів роботи в Бельгії з польським соціальним забезпеченням»– каже трудовий юрист Ян Бюленсмаючи досвід роботи з десятками випадків українських заробітчан у Бельгії.
“Нещасний випадок на виробництві в Бельгії – це питання не трудового права, а соціального забезпечення. Тобто діє не бельгійське, а польське законодавство, тому що більшість українських працівників відправляються через польські компанії”..
За словами юриста, це законна схема, яка дозволяє роботодавцям платити менше податків, але залишає працівників уразливими.
Представник громадськості організація “Україна ЄС” в Антверпені Ольга Катеринюк каже, що за останні два роки вона бачила багато випадків, коли працівники з польськими документами не знали, куди звернутися в критичних ситуаціях, оскільки не мали місцевої страховки.
“Був чоловік, який був на будівництві, впав, виявилося, що в нього зламані ребра, він не звернувся до лікаря, кашляв і кашляв. Коли йому стало дуже погано, його забрали в лікарню, він там пролежав 2 дні і помер”.– Ольга розповідає, своїми словами, історію батька 4 дітей. За її словами, тоді люди збирали кошти в соцмережах, щоб відправити тіло в Україну.
Його старший брат Вадим, який зараз на фронті, знайшов Андрію допомогу у волонтерів через соцмережі.
Мама Андрія Віра кілька разів приїздила до Бельгії з України, щоб підтримати Андрія, який у квітні потрапив у лікарню через постійні переживання за старшого сина на війні, а потім через травму молодшого на роботі.
Тепер Андрій сподівається, що Бельгія надасть йому дозвіл на проживання на основі так званої медичної регулярізації, оскільки тут він отримав травму. Водночас адміністративні та, за необхідності, судові процедури можуть тривати довго та не гарантувати позитивного результату.
“Я вже думаю, що протезів не буде взагалі. Зараз нічого не вирішено. Я в паніці, не знаю, що робити”– каже Андрій.
