Білоруська служба Радіо Свобода
Це історія про те, як четверо українців за одну ніч приготували понад сотню страв для білоруських політв’язнів. Про від’їзд дізналися лише ввечері, кажуть у фонді BySol, і не відразу вдалося знайти кухарів, які знайшли в собі сили та можливість приготувати стільки складних обідів під час комендантської години. Також на коробках малювали сердечка.
«Хворі животики»
«Це наше перше подібне замовлення, — розповіла Радіо Свобода співробітниця чернігівського кафе «Проект». Христина* (ім’я змінено з міркувань безпеки – ред.).
Разом зі своїми соратниками вона приготувала в дорогу більше сотні обідів для звільнених білоруських політв’язнів, яких вночі везли з України до Польщі та Литви.
13 грудня Олександр Лукашенко звільнив із в’язниці групу політв’язнів – 123 людини – і наказав вивезти з Білорусі. Деякі з них перебували у в’язниці більше п’яти років. Принаймні деякі з недавніх ув’язнених мають погане здоров’я та схудли за ґратами.
В останній момент стало відомо, що більшість звільнених привезли не до Литви, як під час попередніх депортацій, і не до сусідньої Польщі, а до України, де триває війна. Президент України Володимир Зеленський погодився їх прийняти.
Звільнених відвезли до Чернігова. Кілька днів вони жили в закритій квартирі, куди відвідувачів не пускали. Доступ до звільнених мали лише волонтери. Пересічні білоруси, які живуть в Україні, пишуть у соцмережах, що заборону на відвідування пояснюють небезпекою для життя колишніх політв’язнів.
Колишнім політв’язням було де зупинитися та що поїсти. Вони пройшли медичне обстеження. Представники кількох держав провели переговори про переїзд на територію Євросоюзу.
Виліт з України був запланований на ранок 17 грудня. Автобусом до Варшави, з урахуванням прикордонних процедур, було близько доби, а до Вільнюса ще довше. Людям доводилося збирати дорогі харчі. Однак час вильоту з Чернігова став відомий лише напередодні ввечері.
“Говорили раніше, але не було зрозуміло. Хтось казав, що неможливо передати їжу, хтось казав, що можна буде. Я сиджу на низькому старті. Думаю, дайте мені добро щось робити. Бо змушувати когось стільки працювати, якщо врешті-решт неможливо (передати їжу) – це теж так собі”, – пояснює Радіо Свобода в інтерв’ю Радіо Свобода. Маша Аніміяякий працює у фонді BySol, який допомагає постраждалим від репресій білорусам, живе в Києві і допомагав останній групі звільнених політв’язнів.
Близько 20:00. 16 грудня вона почала дзвонити на кухні Чернігова. Багато хто вже не працював і не відповідав”, – розповідає Маша. Дехто відмовлявся, бо не вистачало ресурсів, щоб виконати замовлення. Хтось пояснював, що у них проблеми зі світлом і найкраще, що міг зробити, це розморозити піцу. Під час війни Росія зруйнувала багато енергетичної інфраструктури України. Електрику там регулярно відключають на кілька годин.
“Який сенс їсти піцу в дорозі, коли може розболітися живіт? Потрібна нормальна їжа. Я тільки що зрозуміла: якщо треба людей годувати, то треба. Будемо шукати до останнього”, – подумала Маша.
Так вона набрала дев’ять закладів. І вона подзвонила, сказала, що це була чудова команда.
“Сідайте, будь ласка, тепер це буде не зовсім стандартне прохання”, – вирішила вона підготувати співрозмовника після багатьох відмов.
«Це люди, які нас підтримували»
«Нам подзвонили ввечері 16 грудня, близько 19:40, і дівчина відразу сказала: «Ви самі, будь ласка, не посилайте». Але до шостої ранку нам потрібно 109 порцій. Я знайшов твій номер на Glovo. (служба доставки їжі – ред.). Ви можете приготувати щось подібне? Спочатку я, звісно, подумала: «Не можемо, у нас немає таких резервів», — розповіла Радіо Свобода Крістіна з кафе «Проект».
Тоді її співрозмовник пояснив, що потрібно готуватися, в тому числі, до політв’язнів, які сиділи в місцях позбавлення волі за пожертвування на потреби української армії.
“Це люди, які нас підтримали, тому я вирішила, що це потрібно робити… Я розуміла, що ніхто інший не погодиться. Вони розрахували наші ресурси і подумали, що ми можемо взятися за це, тим більше, що це така важлива справа”, – продовжує Христина.
За її словами, допомогти Христині вирішили подруга, чоловік і ще одна працівниця кафе. Працювало четверо людей. Вони відразу пішли в магазин і купили продукти.
«Добре, що у нас був запас упаковки, ланч-боксів, щоб усе запакувати», – зазначає вона.
«Чи можна не різати фрукти?»
Готувати почали близько опівночі. У підсумку ми отримали комплексний обід: гречка, котлети і м’ясо, салат з капусти і огірків.
«Ми вчотирьох готували всю ніч, слухаючи музику». Ми сподівалися, що встигнемо виспатися. Але ні, ми встигли перед шостою ранку. Приносили і віддавали цю їжу», – розповідає Христина.
На сторінках кав’ярні в соцмережах немає сюжету про те, як годували білоруських політв’язнів. Але Христина каже, що це буде скоро. Ми не встигли, тому що заснули після ночі роботи.
Завдання ускладнювалося тим, що в Україні в нічний час діє комендантська година, коли без спеціального дозволу не можна виходити на вулицю. У Чернігові він зараз триває з півночі до четвертої ранку. Цей час кухарі вирішили провести в кафе. Зазвичай вони не працюють вночі, зазначає джерело.
Христина розповіла, що зараз у Чернігові часті авіанальоти, Росія «мученицьки» атакує місто. У червні цього року дрон впав на житловий будинок. Останній «заїзд» до міста був наприкінці жовтня, потрапивши на підприємство.
“Наше кафе знаходиться в підвалі, ми фактично як укриття. Дуже часто під час авіанальоту до нас приходять гості, щоб його перечекати”, – розповідає Христина.
Окрім комплексного обіду, Маша попросила білорусам фрукти та воду в дорогу.
«Мені сказали: «У нас є груші і яблука, а можна їх не різати, а класти цілком?» Тому що у нас не так багато упаковки. Мене мало не розірвало на частини. Я вже сиділа і плакала. Яблуко можна з’їсти просто так, але вони так поводилися…» – Маша завмирає від цих слів.
Представник BySol каже, що це була максимальна кількість їжі, яку вони могли замовити в останню хвилину. Вона визнає, що звільнені політв’язні могли мати з собою сухий пайок. Наскільки вона знала, вони могли б поснідати вранці перед від’їздом.
«Мені потрібна сотня павербанків»
Також Маша придбала для звільнених політв’язнів смартфони та банкомати. Каже, полк Калиновського дав їй кілька телефонів. Решту обладнання придбали за кошти Вільно ініціативи допомоги колишнім політв’язням.
Співрозмовник зазначає, що грошей на покупку iPhone не було. Вони купили «хороші» телефони, які можуть виходити в Інтернет, швидко встановлювати програми та мати пристойну камеру. Шукала гаджети вже в Києві. Завдання придбання обладнання також стало викликом.
“Скільки б там не було магазинів, нелегко кудись піти і купити велику суму. Це круто, коли ти маєш час і можеш витратити три дні на збирання речей. А коли не встигаєш, ти приходиш у магазин і кажеш: “Мені потрібно сто павербанків”, і після цього тебе ніхто не слухає, тому що бідний консультант починає ковзати по стіні”, – описує вона.
Маша розповідає, що обдзвонювала великі мережі магазинів і шукала місця, де найбільше обладнання. Якби їй довелося їздити Києвом, жартує вона, то чекала б у заторах, поки випустять усіх білоруських політв’язнів. «А якби я поїхала на Лівий берег (Дніпра), я б тільки сьогодні повернулася», — глузує вона. Зрештою знайшла необхідну суму в одному магазині. Забрала все, що було в наявності.
«Перша реакція була: «Вам потрібен один колір? І у нас не буде стільки штук однієї моделі». Я сказав: «Візьмемо схожі». Ми залишили полиці в магазині порожніми», – розповідає джерело.
П’ять годин в магазині
І тут виникла нова проблема. Здійснити виплати з рахунків литовського фонду не вдалося.
«В Україні не так просто сплатити такі суми, просто торкнувшись картки», — зазначає представник BySol.
Маша згадує, що п’ять годин провела в магазині, поки вони шукали вихід. З рішенням допоміг представник «Вільної ініціативи».
“В результаті ми зламали цю систему. Нам прийшла в голову ідея, що я все замовляю через інтернет-магазин і відразу організую доставку до фізичного магазину. Вони швидко вловили це в своїх системах. Магазин уже був закритий, жалюзі вже опущені, і врешті-решт ми все зробили”, – згадує вона.
Всім цим займався «легендарний продавець Рінат», як його називає Маша, з магазину Comfy. Обладнання везли в ящиках і мішках. Співрозмовник зазначає, що не вистачало тари, щоб запакувати все одразу.
“Повербанки дуже важкі, неймовірно важкі. Ніколи не думав, що це може бути настільки важко. Я не міг підняти жодної коробки з землі. Телефони легші”, – ділиться співрозмовник.
Сердечка на ящиках для їжі
Маша вважає, що українці відгукнулися на її прохання не тому, що просто хотіли заробити. Бо тоді людина зможе просто виконати замовлення і не виходити за рамки своїх робочих обов’язків, вважає вона.
“Коли продавець тягне в машину важкі ящики, наказує їхати спокійно: “Тоді напиши мені, розкажи, як пройшло” – це гуманність. Коли на кухні, незважаючи на те, що працювали всю ніч, малюють сердечка на ящиках з їжею – це мене просто мазало. В рамках роботи могли сказати: “Ти дзвониш о восьмій вечора, ми працюємо до десятої, потім комендантська година”. До побачення, телебачення!» каже Маша.
Вона додає, що за важку нічну роботу в кафе не доплачували, а обіди оплачували за звичайною ціною.
“Вони казали: “Ти не можеш потрапити в карту. Ти вже пробував десять разів. Всі, приходьте!” Але пропонували мільйон варіантів. Зараз привеземо десять терміналів і спробуємо по всіх наших банках. Жоден з них не працював. Тож давайте розберемо суму. Рінат намагається переконати нас робити не все відразу, а частинами. Спробуємо за стільки грошей, за стільки, за стільки… Не йде! Давайте подумаємо», – описує Маша свої довгі пошуки способу оплатити обладнання.
Співробітниця фонду BySol каже, що ніколи не зустрічала, щоб українці відмовлялися щось робити для білорусів лише тому, що вони білоруси.
“Скільки я тут живу, скільки ми тут, мені ніхто ніколи не казав, що ми, білоруси, чимось інші. Жодного разу за всі ці роки! У мільйонах коментарів під моїми постами білоруси кажуть: “Дякую”, українці – “Дякую”. Немає нерозуміння чи ненависті», – підкреслює Маша Анімія.
