Мова звучить
Слово вбирає в себе глибини,
Де рідна мова серце зігріває.
Кожен звук — то віра і сила,
Наповнює душу, оживляє.
Пісня полів
Забуття — страшна річ для мови,
Але Шевченко її рятує.
В кожному рядку, в кожному слові,
Наша пам’ять, хай пам’ятає.
Вікна душі
Змова стихає, та мова говорить,
Від неї вітри, мов соколині.
Шевченко вчить нас, як жити,
В кожному слові — потонча зрина.
Крики з глибин
Цей звук, що лунає із мрії,
Він рідний, неначе ми разом.
Шевченко зломив всі терміни,
Щоб мова ніколи не згасла.
Дорога до слова
Від серця до серця, від руки до руки,
Живе українська мова,
Її не зітруть жодні розлуки —
Шевченко знає, що правда зі словами.
Тиші гук
Коли мовчать усі навколо,
Мова Шевченка не замовкає.
Вона, як струмок, тече у глиб,
І в кожній ноті — душа рідна.
Танець зірок
Слова — це зірки на небі,
Якими веде нас мрія,
Шевченко полетів у далеки,
Мова ж його — вічна й незігнута.
Полотно мови
Біле полотно, мої кольори,
Кожне слово — штрих до картини.
Шевченко з нас творить майстрів,
Мова ж — живопис, вічна магія.
Гніздо надій
Там, де лунає рідна пісня,
Розкривається суть нашого буття.
Шевченко — наш оберіг, вірно,
Мова — це ключ до серця життя.
Листи вітру
Кожне слово, як лист у вітрі,
Воно літає, мов мрія геройська.
Шевченко навчив нас гріти
Мову, як рідну землю, щиро.
Лелека в небі
Зазвучить мова, як пісня лелеки,
Кружляє в безмежному полі.
Шевченко навчає нас уберегти
Слово, як скарб у часі волі.
Водограй мови
Слово — це водограй з глибин,
Джерела натхнення й радості.
Шевченко показав, як він
Усьому світові — твердь і святість.
Зимовий спогад
Зимою, в тиші, мова говорить,
Кожне слово — снігова краса.
Шевченко залишив нам в серці
Ту вірність, що ніколи не спливає.
Співанка неба
В небі бажань, коли зорі палають,
Слова, наче зірки, враз іскряться.
Шевченко мову — мрію — плекали,
Вона, як рідне гніздо, не зникне.
Мова мрій
Коли сади вбирають весну,
Мова там, де серце щемить.
Шевченко живе, і в кожнім слові
Наші мрії разом сплете.
Дзвіниці духу
З прямих струн серця лунає голос,
Кожне слово торкає глибини.
Шевченко вчить нас, як бути
Вільними, в своїй повазі до мови.
Квіти вітру
Розцвітає слово, як ніжний цвет,
Воно живе, а не зникає.
Шевченко, як маляр, у позначках —
Рідна мова, в безсмертя спливає.
Небо в словах
Слова — то небо, не зникне воно,
Бо в них серце криє мрії.
Шевченко навчив, що без мови
Не буде нас, не буде вільних.
Мелодії з серця
Кожне слово, мов пісня весни,
Принесе нам щирість і віру.
Шевченко — наш знавець, у вірі,
Що мова — це не просто гра з ритмом.
Серце простору
Слухай, як говорить велике поле,
Мова яскрава, мов вогонь у ночі.
Шевченко, як вічний хранитель,
Зберігає словесний простір для нас.
Вечір з мовом
Коли світанок обіймає поле,
Слова, як роси, нюхає вітер.
Шевченко знає — мова завжди в дусі,
І навіть у тіні, вона світлом тлине.
Мости мови
Слова — це мости до глибин,
Вони з’єднують береги.
Шевченко прокладає стежки,
Там, де рідна мова в серцях живе.
