Парапроктит: симптоми, лікування та профілактика захворювання

Парапроктит являє собою гнійне запалення тканин, розташованих навколо прямої кишки та анального каналу. Це захворювання виникає внаслідок проникнення бактеріальної інфекції в підслизові шари та м’язи прямокишкової області. За даними медичної статистики, парапроктит діагностується приблизно у 1-5% осіб, що звертаються до проктологів. Захворювання може розвиватися як у чоловіків, так і у жінок, однак чоловіки страждають ним частіше.

Етіологія та патогенез парапроктиту

Основною причиною розвитку парапроктиту є проникнення мікроорганізмів через залози прямої кишки. Найчастіше інфекція поширюється із анальних крипт, де мешкають умовно-патогенні бактерії. Розуміння механізму виникнення захворювання допомагає не тільки лікувати його, а й запобігти рецидивам.

Основні чинники, що сприяють розвитку парапроктиту:

Травми анальної області — механічні ушкодження тканин, дефекти слизової оболонки

Мікротрещини прямої кишки — утворюються внаслідок запорів, проносу, твердого калу

Закупорка анальних залоз — накопичення секрету в залозах прямої кишки

Геморой — наявність геморойних вузлів призводить до порушення мікроциркуляції

Анальні тріщини — хронічні ураження слизової оболонки

Імунодефіцитні стани — послаблення захисних функцій організму

Чинники ризику включають малорухливий спосіб життя, неправильне харчування, затяжне сидіння, часті запори та понос. Крім того, ризик виникнення захворювання підвищується у пацієнтів зі сахарним діабетом, ВІЛ-інфекцією та іншими імунодефіцитними станами.

Чинник ризику	Вплив на розвиток захворювання	Частота трапляння
Хронічні запори	Висока	65% випадків
Геморой	Середня	45% випадків
Анальні тріщини	Висока	55% випадків
Імунодефіцит	Висока	30% випадків
Малорухливість	Низька-середня	40% випадків

Класифікація парапроктиту

Парапроктит класифікується за кількома критеріями, що впливає на вибір методу лікування. Розуміння типу запалення дозволяє проктологу обрати найбільш ефективну терапевтичну схему.

За розташуванням гнійника розрізняють такі форми:

Підслизовий парапроктит — гній розташовується під слизовою оболонкою прямої кишки

Підфасціальний парапроктит — гнійне скупчення знаходиться під фасцією м’язів

Внутрішньом’язовий парапроктит — абсцес розташований у м’язовій тканині

Позамежевий парапроктит — гній проникає за межі анального сфінктера

За перебігом захворювання розрізняють:

Гострий парапроктит — раптовий розвиток симптомів

Хронічний парапроктит — повільний перебіг з тривалістю більше 3 місяців

За мікробіологічним складом виокремлюють септичні та асептичні форми.

Симптоми парапроктиту

Симптоми парапроктиту залежать від стадії розвитку захворювання, локалізації гнійника та індивідуальних особливостей організму пацієнта. Ранне розпізнавання ознак дозволяє вчасно звернутися за медичною допомогою та уникнути серйозних ускладнень.

Основні скарги пацієнтів з парапроктитом:

Біль в анальній області — інтенсивний, пульсуючий біль, що посилюється при дефекації

Набряк та почервоніння — видимі зміни шкіри в ділянці ануса

Гіпертермія — підвищення температури тіла до 38-40°C

Озноб та потовиділення — загальні ознаки інтоксикації організму

Слабкість та втома — погіршення загального стану здоров’я

Гнійні виділення — можливість витікання гною через ануси або шкірні ходи

На ранніх стадіях захворювання пацієнти часто скаржаться на:

Дискомфорт при сидінні та ходінні

Порушення сну через вночі посилюється біль

Важкість дефекації та прагнення до дефекації

Нудота та відсутність апетиту

Прогресування інфекції супроводжується утворенням фістули — аномального ходу між прямою кишкою та поверхнею шкіри. Якщо лікування не розпочате вчасно, можуть розвинутися такі ускладнення, як перитоніт, сепсис та органна недостатність.

Методи діагностики парапроктиту

Правильна діагностика парапроктиту базується на комбінації клінічного огляду, анамнезу та сучасних інструментальних досліджень. Проктолог повинен визначити точну локалізацію гнійника та обсяг запалення для вибору адекватного лікування.

Основні діагностичні методи:

Клінічний огляд — пальцевий ректальний осмотр, зовнішний огляд анальної ділянки

Аноскопія — ендоскопічне дослідження анального каналу за допомогою аноскопа

Ректосигмоскопія — огляд прямої кишки та сигмовидної кишки

Ультразвукове дослідження — визначення розміру та локалізації гнійника

Комп’ютерна томографія — детальна візуалізація глибоких структур

Магнітно-резонансна томографія — найчутливіший метод для виявлення абсцесів

Лабораторна діагностика включає:

Загальний аналіз крові — виявлення лейкоцитозу, підвищеного ШОЕ

Біохімічний аналіз крові — оцінка функції печінки та нирок

Бактеріологічне дослідження — визначення виду мікроорганізмів

Чутливість до антибіотиків — вибір правильної антибактеріальної терапії

Консервативне лікування парапроктиту

Консервативна терапія використовується на ранніх стадіях парапроктиту, коли гнійне скупчення ще не утворилось або абсцес незначного розміру. Комплексний підхід включає антибіотикотерапію, місцеве лікування та дієтичні заходи.

Основні компоненти консервативного лікування:

Антибіотикотерапія — призначення широкого спектра антибіотиків до отримання результатів посіву

Місцева терапія — теплі сидячі ванни з розчинами антисептиків (перманганат калію, камфора)

Анальгетики — препарати для знеболення (ібупрофен, парацетамол)

Дієта — включення м’яких, легкозасвоюваних продуктів

Гігієнічні процедури — ретельна гігієна анальної ділянки

Антибіотики широко призначаються для боротьби з інфекцією:

Антибіотик	Доза	Частота прийому	Тривалість курсу
Ампіцилін	500 мг	4 рази на день	10-14 днів
Ципрофлоксацин	500 мг	2 рази на день	10-14 днів
Метронідазол	500 мг	3 рази на день	10-14 днів
Клавулановий комплекс	625 мг	3 рази на день	10-14 днів

При консервативному лікуванні необхідна регулярна оцінка ефективності терапії. Якщо через 3-5 днів лікування не спостерігається покращення або виявляються ознаки прогресування інфекції, необхідна хірургічна інтервенція.

Хірургічне лікування парапроктиту

Хірургічна операція являється основним методом лікування парапроктиту, особливо в гострій стадії захворювання з наявністю великого абсцесу. Своєчасне дренування гнійника запобігає розповсюдженню інфекції та розвитку ускладнень.

Основні хірургічні методики:

Дренування абсцесу — найменш інвазивна операція для осіб у критичному стані

Фістулотомія — розкриття фістули, якщо вона утворилась

Фістулектомія — видалення фістули з навколишніми тканинами

Сфінктеротомія — часткове розтинання внутрішнього сфінктера при необхідності

Показання до хірургічного втручання:

Неефективність консервативного лікування протягом 5-7 днів

Наявність великого абсцесу (більше 3 см)

Загальні ознаки інтоксикації та сепсису

Утворення фістули з внутрішнім отвором

Повторні рецидиви парапроктиту

Послідовність операції при дренуванні абсцесу включає анестезію, локалізацію гнійника, розтин тканин та встановлення дренажу. Дренаж залишається на 5-10 днів для забезпечення адекватного оттоку гною та промивання порожнини.

Профілактика парапроктиту

Профілактика парапроктиту спрямована на усунення факторів ризику та укріплення імунітету організму. Комплекс профілактичних заходів дозволяє значно зменшити ймовірність розвитку захворювання.

Основні заходи профілактики:

Дієтичні рекомендації — уживання достатньої кількості клітковини, рідини, овочів та фруктів

Нормалізація дефекації — уникнення запорів та поносів через правильне харчування

Гігієна — миття анальної ділянки водою та м’яким милом

Активний спосіб життя — регулярна фізична активність, уникнення малорухливості

Здоровий психо-емоційний стан — зниження стресу та напруги

Своєчасне лікування — видалення геморою, анальних тріщин та інших захворювань

Питання та забудування при дефекації:

Уникнення тривалого сидіння на унітазі

Недопущення потужного натискання при дефекації

Використання м’яких туалетних паперів або биде

Негайне лікування діареї та запорів

Медикаментозна профілактика для осіб групи ризику:

Ліки	Показання	Тривалість прийому
Пребіотики	Дисбіоз кишечника	Постійно
Пробіотики	Порушення мікрофлори	3-4 тижні
Послаблювальні засоби	Хронічні запори	За призначенням
Флеботоніки	Венозна недостатність	2-3 місяці

Регулярні профілактичні огляди у проктолога рекомендуються особам віком старше 40 років та особам з сімейною історією геморою та проктологічних захворювань. Своєчасне виявлення та лікування проблем з прямою кишкою запобігають розвитку серйозних ускладнень.